Чи важко жити людині без душі? Так дуже важко!

Я свою втратила десь між горами Поп-Іван і Смотрич.

Якщо хтось найде, поверніть будь-ласка ;)

Автор: Юлія Нестерова , Запоріжжя

Давайте знайомитись, я Юля- енерджайзер :). По життю дуже активно-позитивно-креативна людина :)Працюю маркетологом( він же креатив-менеджер, він же менеджер по рекламі, він же бізнес-тренер). Мої захоплення це театр( займаюсь у театральній студії), фотографія ( люблю бути як фотографом так і моделлю), плавання, байдарки, фрізбі. А тепер це також походи. Навіть не так ! Походи, а потім все інше!!!!!

Ранійше я не розуміла як люди ходять у походи. Цілий день йдеш, холодно, іноді мокро, важкий рюкзак, не зручно спати у палатці, ніякої гігієни, весь постійно пахнеш вогнищем.

Як я помилялась!!! Я вважала похід випробуванням, а насправді він пройшов для мене як інше життя. Життя з людьми яких я ранійше ніколи не бачила, але за час походу вони стали моєю другою родиною....

Піднятись в гору, вище хмар, розвіяти думки мов дим.

Здається жити тут завжди і будеш вічно молодим.

Рюкзак на плечі і вперед, ми сильні, а не слабаки,

І подих сводить від краси: озера, гори, ліс, стумки.

Каміння сипеться з під ніг, півкрорку там до забуття.

Рука на поміч мов маяк, який підтримує життя.

Серця стучать у такт ногам, хоч важко йти, та ми йдемо,

І гори всі на нашому шляху, ми з гордістью покоримо!

03.10.11 Нестерова Ю.

Присвячується Ромі. (Дякую за натхнення)

25.09.11 (день перший) Зустріч

Зустрілись ми на залізничному вокзалі м. Івано-Франківськ. Хоча зустріч була біля камер схову, половина групи знайшлась по дорозі, орієнтиром були великі рюкзаки ;)

Наша перша зустріч була душевно, не дивлячись на те що усі йшли до походу поодниці і ніхто нікого не знав.

Наша група :
Сергій -наша паличка-виручалочка, допомогав всім: їжею, одягом, позитивним настроєм (Київ)

Танюша - спорцменка, спокійна за темпараментом, але смілива і розумна дівчина (Санкт-Петербург)

Саша — грибник, зорке око, знаходив гриби там де їх не бачив ніхто( Одеська обл.)

Олена — друг, душевна, хороша, добра людина, з тонкою натурою (Мінськ)

Діма — бувалий турист, всі питання в приводу того як і що закріпляти на рюкзці, були до нього :) (Київ)

Анюточка — шоколадочка :*(в неї були такі бажані шоколадки, які ми їли на вершинах), позитивна, сильна духом дівчина, яку не зупиняли ані застуда, ані натерті ноги. (Київ)

Ну і звісно я :) (Запоріжжя)

Наш організатор:

Слава - альпініст, вже 5 років займається медитацією.

Не дивлячись на операцію на ключиці, з однією не працюючою рукою, вів нас перший день.

Наш інструктор:

Рома -  інструктор, куховар, лікар, вчитель, друг, спеціаліст по флорі і фауні Карпат, позитивна людина яка любить свою професію і якій я можу сміливо довірити життя.

Після знайомства і поповнення своїх рюкзаків їжею, ми усі разом сіли до маршрутки яку замовив нам Слава.

По дорозі Слава жартуючи розповідав нам про різних звірів які водяться в Карпатах. А я дивилась у вікно і чекала коли з”являться гори...

Час у дорозі сплинув дуже швидко, через 3 години нас висадили біля селища Ясиня.

Йти було легко, так як йшли ми по дорозі біля селища, поряд з дорогою тягнулась річка. Навіть тут вже відчувався подих гір, такої жаданої дивовижної природи....

День підходив до кінця і ми підійшли до місця нашої стоянки.

Першим здивуванням були колиби- дерев”яні будинки, у яких ночують туристи у зимку.

Але ми пройшли повз них і вийшли на дивовижно красиву галявину. З одного боку ліс, з іншого річка. Тут ми розбили табір.

Саша запропонував піти збирати гриби, звісно ми з Оленою погодились :)

Ліс - раніше я не бачила такого гарного лісу. Таке враження що він живе і дихає :0)

Грибів було дуже багато, але збирали ми тільки ті, у яких був впевнений Саша (як грибник з досвідом), потім Слава з Ромою відкинули ще ті у яких не біли впевнені вони, тому грибів до вечері було мало :)

Сиділи довго, нікому не хотілось розходитись. Дров було багато, тому вогнище горіло яскраво и було навіть жарко :)(як нам цього не вистачало біля гори Поп-Іван :)

Я відійшла трохи подивитись на зорі. Так багато зірок!!! В мене у Запоріжжі їх в десятки разів менше. Лежачи на траві, я бачила в далині наше вогнище і слухала звуки. Звуки лісу, вогнища, голосів моєї групи і річки що текла поряд....

26.09.11 (день другий) Петрос

Ранок.

Ніколи не беріть до походу однослойні палатки (за неї мене дуже ругали Слава, Рома і навіть я сама себе :) Вночі випала роса і мій спальник був вологий :(

Я пійшла сушити спальник на галявину з колибами і задивилась: на траві були павутинки з росою, та ще й як багато :0), на них світило Сонечко....

Не довгий підйом лісом і ми біля Петросу...

“Хто хоче зостатись з речами, щоб усі інші не брали рюкзаки на Петрос ? :)”- ключове питання дня.

Звісно всім хотілось піти!!! Це була наша перша вершина.

Спочатку хотіли кидати жереб, але потім вирішили розбити палатки і залишити речі у середині, а самим взяти цінні речі і піти на Петрос.

Підйом був довгим. Перша думка біла “Як добре що ми йдемо без рюкзаків” :)

Коли ми тільки почали підійматись здавалось що йти не далеко, але піднявшись вище ми побачили що ще йти і йти :) “А за деревом дерево ... “ Бриніла у моїй голові нав”язлива пісня яку нагадав мені Рома :)

Вершина. Ах,  прийшла перша. (не рахуючи інструктора :)Юх-ху :)

По дорозі на Петрос ми знайшли кульку :) Так,кульку!  Яку десь запустили і вітер її приніс до однієї із калиб яку ми проходили. Саме її ми і запустили з вершини Петросу :)

Спуск... А-а, як я не люблю спуски :) Всі вже майже спустились, а в мене розболілось коліно і я ще на середині гори :(

Бідний Рома :), йому довелось за руку мене зводити до низу.

Ніч. Знову не хочеться спати. Хоча болить коліно.

Вогнище, вже такі рідні і близькі, ще вчора не знайомі люди....

27.09.11 (день третій) Говерла

Як йти коли болить нога, а ще й треба нести рюкзак :)?

Допінг-крем :), дякуючи йому у нозі було приємне відчуття тепла.

Ітак, поперереду найвища гора Говерла.

На Говерлі мі зустріли дуже багато туристів, а також побачили дужек цікаву пам”ятку. У камінь заточна земля к з різних міст України!

спускаючись з неї супер-собаку, яка вже стала чемпіоном  у своїй породі! Ах,  хаскі. (чому вони такі класні? ;)

На гору Брескул я майже забігла Чи то підйом був такий легкий, чи мені хотілось скоріше її пройти

Що таке «мордохльост» ? Це така-собі добра ялинка яка росте у Карпатах, коли в тебе іде хтось попереду, то гілки оправдують народну назву цієї рослини (тобто дають тобі по мордочці

На вечір ми с Оленою вирішили назбирати «лісовий чай»: чорниця, малина, брусниця. Не дивлячись на те що збирали самі рослини, а не ягоди чай вийшов смачнючий

Природний водоспад, як це гарно. Може це була просто річка, але виглядала вона ніби малий водоспад…

28.09.11 (день четвертий) Озеро Несамовите

Існує повір”я: якщо вмити обличчя у цьому озері, то знайдеш судженого :)

Прийшовший до нього я швидко побігла вмиватися ( якось треба прискорювати процесс знаходження собі чоловіка ;)

Мені здалося що я побачила рибок, але..., це були не рибки, а такі забавні звірятка- тритончики. Їх було дуже багато у озері :)

Наші хлопці не дивлячись на те що вода була холодна покупалися :) “Напевно їм теж суджені потрібні ;)” - жартували ми з дівчатами :)

А після купання Рома нам розповів про норов цього озера: коли тільки потривожити його води, то змінюється погода.

І озеро виправдало свою назву, погода погіршилась. Вітер нещадно дув, небо почало затягувати хмарами.

Та це було настільки гарно! Коли по траві стелиться облако, ніби підкрадається до нас тихенько, щоб ми не помітили.

У цей день ми зроміли що “обрані” ;) Не кожний може побачити такий феномен як “глорія”. Попереду нас було облако, а позаду Сонце. І ми побичили свою тінь у облаці, з райдужним переливом. Ми почали махати руками, радіючи як діти і складалося также враження що у наших тіней є крила.

На на останок, коли Сонце присвітило сильніше, всі наші тіні ніби пійшли у це облако і розтаяли.

Ми довго приходили до тями після цого :) І вже ідти нікуди не хотілось, всі хотіли, ще хочаб одним оком побачили це чарівне явище...

Цей день бів найхолоднійший! Ми сиділи у вогнища надягнувши весь одяг який у нас був  з собою і співали. Так, співали :) Ніколи не забуду Оленину пісню про “Васильки”, Сашину “Я свободен” і Сергія “ Чому розплатена коса” ....

29.09.11 (п”ятий день) Піп-Іван

Наша Аня захворіла. Зайчику, як нам тебе не вистачало на горі :*

На вершині Поп-Івану, ми зайшли до старовинної обсерваторії. Споруда була напівзруйнована, але було видно що будували її із смаком: подекуди залишились фрагменти паркету, чітко було видно укріплення стін, навіть цегла виглядала аристократично :)

Слухаючи як Рома розповідає де знаходилась танцювальна зала, я уявляла як дами у яскравих вечірніх платтях і кавалери затягнуті у фраки з нахлобученими париками танцюють вальс...

Зійшовши з гори, ми почали найдовший спуск за весь похід!

Вздовж дороги червоніла брусниця, манячи нас до себе :)

Йти не хотілось, відчувалось приближення прощального вечора.

Та нас попереду чекав сюприз :) Наш Саша знайшов гриб, та не аби який! Величезний!

Його ми і готівали на прощальну вечерю.

В цей вечір співали всі. Здавалось, що співають не наші голоси, а наші серця...

30.09.11 (день шостий) Прощання

Прокидатись зовсім не хотілось, їсти теж. Останні години разом.

Всі розбирають палатки і складають рюкзаки...

Та і у цей день не обійшлось без події :)

Знайшлася ковбаса!!! Яку ми шукали весь похід у рюкзаках і вже визнали її втраченою :)

От ми їдемо у маршрутці, жуемо ковбасу з баранками і навіть не віриться, що закінчився наш похід і ми повертаємось “додому”.

Та навіть не додому, а до міста у якому кожен з нас живе. Адже домом для нас стали наші палатки, а родиною- люди що йшли поряд у поході.

Чи пійду я знову до походу? Так! Я пійду до походу і не раз.

Я стала походо-залежною ;), мені не вистачає гір, струмків, лісу, великого рюкзака, вогнища, палатки, .....

Але найбільше мені не вистчає Вас!, моя люба туристична сім”я :*